Gambetto Владіміра Путіна. Що робити Україні?

 
 
 

Степан Гавриш

доктор юридических наук, 1-й зам.секретаря СНБОУ 2008-2011, народный депутат Украины 1998-2007

Степан Гавриш

Великий майстер хансі успішно переніс із татамі (в модернізованому КГБ стилі) принцип єдиноборства - домінування силою і неперевершеною технікою, в геополітику. Владімір Путін безперервно тримає світ на підніжці і больових прийомах. Блискучий стратег і хитромудрий тактик. Легко, без особливих напружень, загнав акулу геополітики Джо Байдена в Женевську пастку. І хоча лідер нової Америки не визнає поразку за трьох годинне утримання його на політичному татамі і проведення больового прийому прес-конференцією, надто багато журналістів оцінили це як чисту перемогу Путіна – іпон. Ми симпатизуємо великому Джо, але не можемо не визнати «половину перемоги» за московським майстром 9 дану – ваза-арі. На жаль, найсильнішій людині світу так і не вдалося ні разу в Женеві «вміло повалити» свого суперника і заслужити хоча би вже скасовану коку, яка давала б хоча би нічию. 

  Якщо на початку цього несподіваного поєдинку українці стискували кулаки за нашого симпатика, то в кінці вони безсило опустили руки. Тоді, коли президент США, після якогось невловимого больового прийому свого кремлівського візаві заявив, що Мінським угодам немає альтернативи. Тобто, Київ в односторонньому порядку має взяти на себе відповідальність за війну, яку злочинно розв’язала Росія і створити жертвою своєї держави в інтересах російської імперії квазідержавну автономію із терористичних угрупувань ОРДЛО за планом німецького гуманіста Штайнмаєра.

Слухаючи безперервні звинувачення у всьому США і демонстрацію м’язів на пресусі Путіна, Джо Байден не знайшов у собі сили для бодай би втішного супротиву. 

Другий удар по Україні наніс дует Меркель-Байден. У Вашингтоні. Двосторонньою угодою про відмову США від санкцій за добудову Північного потоку-2. Найперше, проти колишнього агента Штазі і близького друга Путіна та заступника Шредера в «Роснефти» Маттіаса Варніга, керуючого директора компанії «Nord Stream», який і є головним комерційним прикриттям цього обхідного газопроводу як геополітичної зброї проти єдності Заходу. Відступ від ще недавно єдиної позиції Вашингтону щодо санкційного тиску на Росію та Німеччину для припинення добудови і введення в експлуатацію Північного потоку-2 показав серйозну ущемленість особисто президента США і його крихкої стратегії геополітики. Він надто ризиковано і наївно намагається зшити глибокі тріщини в євроатлантичному блоці небезпечною і малозрозумілою поступкою Берліну. Не звертаючи уваги, що це ще більше та інтенсивніше розколює і без цього хворіючий організм Євроунії. Конгрес вже закипає, а газета «Вашингтон пост» натякає на можливість навіть імпічменту. За угоду з Путіним. Чому ж ні!

Трамп за таке й менше постраждав двічі. Гірше. Німеччина такою угодою легітимізувалася як базовий союзник Росії і локомотив її впливу в ЄС. Не варто думати, що німці, які  не звертають жодної уваги на польські та балтійські протести, заперечення Єврокомісії та опозиції Європарламенту, завтра, раптом, почнуть вводити санкції та діяти рішуче проти Кремля, керуючись розмитими та двозначними формулюваннями підписаного двостороннього тексту декларації. Ще важче собі уявити, що вони дружньо стануть протистояти вже цивілізаційній експансії Китаю в Європу, відмовившись від крупного китайського інвестиційного проекту в стратегії «Один пояс один шлях». Але найбільш незрозумілим і таким, що знаходиться в червоній зоні загроз, є фінансування російської агресивної воєнної машини. Значними й стабільними фінансовими потоками. За рахунок нарощування закупівлі у Москви енергоресурсів. В умовах зовсім протилежної німецької економічної стратегії зеленої енергетики. Без російського вугілля й газу. В  умовах, з одного боку, нарощування Росією небезпечних видів супер сучасного озброєння і балансуванням на межі фолу ядерними мускулами, а з другого боку – ведення неспровокованої воєнної агресії в центрі Європи із захоплення суверенних територій. Можливо, Путін на закритому Женевському саміті, утримуючи на татамі мужнього і далекоглядного Джо Байдена, й  погодився якось повернутися в «сім’ю» - єдиний безпеково-економічний простір із Заходом.

Не випадково, Джон Керрі, спеціальний представник Білого дому, три дні провів у Москві під виглядом кліматичних переговорів, закрито зустрічаючись із Путіним. За ним, заступник держсекретаря США Венді Шерман з високою дипутацією, три дні у Швейцарії шукали із російською групою високого рівня точки спільного дотику можливої співпраці. Байден будь-якою ціною намагається не допустити воєнно-економічного союзу Росії з Китаєм, одночасно граючи на декілька шахових дошках. Чи бачить він усі фігури, обороняючи короля з королевою?

Але найбільше дивує один із ініціаторів Нормандського процесу, демонтуючих свободу маневру Києва Мінських протоколів, і послідовну провідницю «формули Штайнмайєра» - канцлерка  Ангела Меркель. Здавалося би, що її місія, яку вона взяла добровільно, відновити суверенітет і територіальну цілісність України ми всі так думали. Північний потік-2 демонтує, і це не викликає жодного сумніву, і без цього досить крихкі гарантії безпекового майбутнього Києва і робить ситуацію абсолютно не визначеною. Навіщо, по суті, лідеру Європи, яка в середині вересня покидає посаду канцлера Німеччини так наполегливо, відчайдушно, і безапеляційно боротися за Північний потік-2, який нарощує внутрішньо європейську кризу  і є гібридною зброєю проти України? І чому, з такою наполегливістю та впертістю вона, натомість, проведенню Нормандського формату і залучення до нього президента США, тисла і тисла на європейських лідерів для проведення саміту з Путіним, як повної його легітимізації в статусі агресора та руйнівника міжнародного порядку? Вона не хоче на це відповідати. Дивна історія має довгу і густу тінь над запитаннями попередника фрау Меркель, канцлера Герхарда Шредера, який сьогодні керує ледве не всім нафтогазовим бізнесом біля Путіна. Де майбутнє нинішньої канцлерки? 

Україна якось несподівано стала більш самотньою. І Київ до цього точно не готовий. В американо-німецькій угоді багато слів про економічну допомогу Україні в надто скромній сумі одного мільярда американських доларів. Принизлива подачка. Якщо зважити на те, що колись нацистська Німеччина пройшла кривавими фронтами двічі через землю українців, знищивши в цій жахливій війні від 9 до 14,5 млн чоловік, 700 міст і 28 тисяч сіл та 40% економіки. Тепер знову, вже войовничий російський імперський шовінізм, анексувавши понад 7% національної території, вбивши біля 15 тисяч українських громадян, поранивши близько 50 тисяч людей і спричинивши збитки на сотні й сотні мільярдів доларів, намагається при толерантній західній байдужості ліквідувати державу українців, перетворивши їх на малоросів, перекласти її відновлення тягарем на українських платників податків. 

В цих умовах, не дивлячись на ясність кремлівського гамбіту, така синхронізація дій двох ключових лідерів західного світу по підтримці Путіна напередодні вересневих виборів в російську Державну Думу викликає більше запитань, аніж має бодай би одне зрозуміле пояснення. Якщо ми говоримо про засадничі принципи і цінності Західних демократій, завдяки яким вони добилися глобального лідерства і процвітання. З одного боку, Байден бачить  воєнну державу, якою стала Росія, що тримається на нафті і ядерній зброї, яка в будь-який момент може розпочати війну. Спочатку в кіберпросторі, а потім і фізично. І це буде остання війна людства. Тоді, навіщо Захід так щедро платить Росії на її підготовку до ядерного апокаліпсису?

Виглядає так, що Україна опинилася розмінним пішаком в новій геополітичній грі «чорного квадрату» - США, Німеччини, Росії та Китаю. Йде боротьба за лідерство у принципово новому світовому порядку з одночасним двополярним домінуванням. США і Китаю. Головне питання, з огляду на те, що Байден підписав угоду не з Брюсселем, а з Берліном і бажає такої ж ще з Москвою, на чиїй стороні будуть союзниками або спостерігачами Німеччина і Росія? Байден будь-якими жертвами намагається втримати їх у своїй орбіті. Китай розпочав цивілізаційне розширення, вийшовши із денсяопіновської оболонки внутрішньої імперії. Мудра мавпа злізла із пальми, звідки спостерігала за сутичками своїх ворогів і, ставши тигром, починає досить вміло на них полювати. 

В таких умовах візит Зеленського 30 серпня до Вашингтону при повному опустінні всіх політичних коридорів американської політичної столиці, виглядає не більш перспективним, аніж зустріч із Ангелою Меркель, яка реально пройшла зі знаком мінус для Києва:

а) у ПДЧ і воєнній підтримці Берлін категорично відмовив;

б) Північний потік-2 неминуче, завдяки лобізму канцлерки, буде добудований;

в) а українська ГТС має всі шанси перетворитись у дороговартісний металобрухт;

г) жодних гарантій збереження української державності, повноцінного суверенітету і територіальної цілісності, навіть в існуючих, постанексійних, межах не надано;

д) жодних прискорень в сенсі розвитку асоціації з ЄС і отримання членства в Євросоюзі в конкретні близькі терміни, не обговорювалось.

Чи зможе Володимир Зеленський вийти на більш високий трек переговорів з Байденом, який, поки що, рулить Західною глобальною стратегією? Не факт. Інсайди свідчать про підготовку не критичних, найбільш важливих для виживання державності українців, питань, а повістки, розмитої «борщовим набором» відомих внутрішніх проблем. Крім того, зустріч будуть намагатись провести в прискореному режимі, без прийняття спільної заяви із чітким планом взаємодії.

Принципово важливою може стати дискусія щодо оборонної угоди із США або отримання статусу союзника США поза НАТО. Це дозволило би добитися мінімального прогресу, але в найбільш стратегічно слабкому оборонному секторі України.

Важливою темою могла би стати дискусія відносно Мінських угод і Нормандського формату котрі скоріше вмерли, аніж живі. Інструментів для повернення їм якоїсь дієздатності, якщо не дивитись фільми про зомбі-апокаліпсис, реально немає. Проте, у Байдена є всі можливості для підтримки України у двох частинах зламу договірної взаємоблокуючої мінської стратегії Порошенка-Путіна: домовитись про замороження конфлікту по лінії розмежування з ОРДЛО і адмінкордоном з Кримом і введення туди міжнародних миротворців. Разом із створення спецфонду для фінансування їх присутності. Чисельністю не менше 35 тис. військових із необхідною проти будь-яких провокацій технікою; не менш  перспективним було би створення міжнародної групи посередників із впливових світових екс-лідерів для пошуків платформи прямих переговорів з Путіним по прикладу Дейтонських угод Біла Клінтона. Інакше Путін готовий до зустрічі із Зеленським для прийняття капітуляції. можливо, почесної. 

Головне – не втопитись у довгій перевантаженій важливими потоковими проблемами повістці зустрічі. Треба ставити два-три головних стратегічно важливих і можливих до вирішення питання перед президентом США. Звичайно, можна ще апелювати до Конгресу. Розуміючи ставки і ціну такої дипломатії і гри одночасно. Але, найперше, потрібно переконатись чи визнав свою поразку в Женеві перед Путіним майстер американського бою, нинішній президент, з великим потенціалом і мораллю істинного лідера світу – Джо Байден. Чи він залишився великим і незламним другом України?

Copyright © 2004-2022. Новости Украины - From.UA

Официально зарегистрированная торговая марка.

При полной или частичной републикации материалов гиперссылка на http://from.ua/ обязательна.
Если вы являетесь правообладателем фото или иных материалов, которые размещены на нашем сайте, и возражаете против их использования, сообщите нам об этом по адресу redakcia@from.ua.
Редакция не несет ответственности за содержание рекламных баннеров и информеров.