Кожна країна - це звичай. Деякі з наведених звичаїв пов’язані з фактичним похованням померлого, інші – з ритуалами вшанування його. У Південній Кореї стало популярним кристалізувати попіл померлих і забирати його додому у вигляді намистин. На Мадагаскарі кожні сім років родичі ексгумують тіло померлого і, загорнувши його в спеціальний саван, носять по території, перш ніж воно знову опиниться під землею.
Діти води - Японія
Цей термін використовується в Японії для позначення дітей (Мізуко), викиднів, смертей при пологах та абортованих плодів. Для них створені спеціальні цвинтарі, розташовані біля буддійських храмів, де можна купити і подарувати дитині фігурку Дзідзу, яка має допомогти померлому та ненародженому перетнути міфічну річку Сандзу. Фігурки одягнені в спеціальний одяг.
Тіло померлого у вигляді намистин - Південна Корея
Через щільне населення Південної Кореї в якийсь момент не вистачило місця для додаткових кладовищ. Тому місцеве законодавство зобов’язує сім’ю померлого через 60 років після поховання ліквідувати могилу та вивезти його останки з кладовища. Припускають, що останки померлого після цього слід кремувати, але у корейців була інша ідея. Деякі люди стискають рештки і забирають їх додому у вигляді маленьких намистин. Компанія, яка пропонує послугу кристалізації порошку, навіть пропонує можливість фарбування їх у різні кольори.
Dia de Los Muertos, або радісне свято мертвих - Мексика
Спочатку свято мертвих відзначали в Мексиці в серпні, але з часом його перенесли на початок листопада. Мексиканці вважають, що в цей день мертві повертаються на Землю на урочисте застілля, а перспектива такої «зустрічі» робить свято надзвичайно радісним. За тиждень до свята організовується парад, під час якого натовп одягається в барвисті костюми з мотивами черепа, танцює і співає, віддаючи данину пам’яті загиблим. З нагоди Dia de Los Muertos мексиканці також прикрашають свої будинки і готують їх, наче до візиту когось важливого.
Також популярно ставити вівтарі на надгробках родичів і їсти улюблені страви покійного. Ігри, які влаштовують на кладовищах, нікого не повинні дивувати, а все завдяки філософії, що панує в Мексиці, згідно з якою, поки рідні покійного живуть і пам’ятають його, він сам певним чином живе. А день символічного «візиту» на землю для них є приводом для свята.
Суп з попелу - Венесуела
Традиція племені яномамі, яка живе в джунглях на кордоні між Бразилією та Венесуелою, вже давно викликає суперечки. Його члени мають звичку їсти їжу з прахом померлого, щоб забезпечити «безперервність життя» в тілах його родичів. Плем’я вірить, що завдяки цьому душа померлого не буде блукати по землі і турбувати живих.
Гігантські повітряні зміни - Гватемала
Гватемальський фестиваль мертвих поєднує в собі традиції католиків і майя. Як і в мексиканців, гватемальці також приносять подарунки на могили своїх близьких і згадують їх у радісній атмосфері. Характерною формою святкування є урочистий запуск величезних різнокольорових повітряних зміїв, які здавна робили родичі покійного. Вони мають бути маяком для мертвих.
Труни, що висять на скелях - Китай
Цей спосіб поховання більше не практикується, але ще можна побачити труни, що звисають зі скельних стін, давно прикріплені там. Не зовсім зрозуміло, звідки саме взялася ця практика, але один популярний переклад полягає в тому, що таке поховання мало на меті забезпечити померлим коротший шлях до неба. Спочатку сім'ї загиблих ховали труни в печерах і гірських ущелинах, а коли ті перестали в них поміщатись, вішали на схилі. Деякі вважають, що вони повинні були утворити «сходи в небо».
Задушення близьких - Фіджі
Це, безумовно, найжахливіша практика, коли-небудь винайдена на Фіджі. Нині цей звичай більше не практикується, але раніше смерть когось із родини приносила ще одну смерть — того, хто любив того, хто помер. Таку людину душили, щоб приєднатися до померлого і бути для нього опорою у світі мертвих.
Підводне місто мертвих - Флорида
Так зване Кладовище Нептуна — найбільший у світі рукотворний риф, що залягає на глибині близько 15 м. Підводне кладовище діє з 2007 р. До нього входять дороги, лавки і навіть скульптури. Компанія, яка виконала The Neptune Memorial Reef, прогнозує, що на її площі 16 га знайдеться місце для поховання 125 тисяч. мертвих. При цьому гарантують, що «об’єкт» повністю екологічний.
Фамадіхана - Мадагаскар
Фамадіхана — офіційний малагасійський похоронний обряд, що полягає в регулярній (кожні сім років) ексгумації тіла померлого. Під час ритуалу родичі загортають останки в шовкову пелену з ламба-мена, а потім танцюють з нею і навіть носять з собою, щоб померлий міг «побачити», що змінилося після його смерті. Наприкінці обряду тіло знову ховають під землю (до настання сутінків).
Щасливе кладовище - Румунія
Життєрадісний цвинтар румунською назвою Чимітірул. Він розташований у Марамореському повіті, за два кілометри по прямій від кордону з Україною. Цвинтар здобув популярність завдяки місцевому скульптору, якому в 1935 році, будучи 27-річним, прийшла в голову ідея розмістити на надгробках різнокольорові таблички з римованими підписами.
З таблиць можна дізнатися, хто був загиблим і це не тільки його ім’я і скільки йому років. Кольорові таблички зображують професію померлого або спосіб його смерті. Серед них можна знайти, наприклад, зображення загиблого, який потрапив у автокатастрофу, домогосподарки, фермера, дівчину, збиту автомобілем, або солдата з відрізаною головою.
